Народный стих на украинском

Шедевры классической Украинской культуры

Дивлюсь я на небо
Та й думку гадаю:
Чому я не сокіл,
Чому не літаю?!

І ласки у сонця,
У зірок прохать
I в світі їх яснім
Себе показать.

Бо долi ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, на ноча приблудний.
Чужий я у долi, чужий у людей!
Хiба ж хто кохає нерiдних дiтей?

Чужий я у долi, чужий у людей!
Хiба ж хто кохає нерiдних дiтей?

Чужий я у долi, чужий у людей!
Хiба ж хто кохає нерiдних дiтей?

ДЫВЛЮСЬ Я НА НЕБО.
http://belkult.ru/info/st_9_38

Автор статьи
Дороган Александр Андреевич

ДЫВЛЮСЬ Я НА НЕБО
та й думку гадаю,
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому менi, Боже,
Ти крильцiв не дав?
Я б землю покинув
I в небо злiтав!

Принято считать, что слова этой задушевной украинской песни народные. Например, об этом прямо указывается в песенном сборнике Н. Кольцова, изданном в Москве в 1955 году тиражом 200 тыс. экз. Следует согласиться, что по своему духу это музыкально-поэтическое творение является глубоко народным произведением хрестоматийного уровня. Однако, как это ни удивительно, слова и музыкальное воплощение песни имеют конкретных авторов. Об этом мне и хочется поведать читателям.

В частности, слова этой «народной песни» принадлежат выдающемуся украинскому поэту-романтику Михаилу Николаевичу Петренко (1817-1863). Впервые они были напечатаны в 1841 году в Харькове в украинском альманахе «Сноп» под названием «Недоля» и с эпиграфом М. Ю. Лермонтова: «В минуту жизни трудную теснится в сердце грусть…»

О поэзии М. Н. Петренко критик-современник отзывался так: «поэзия настоящая, поэзия, которая перекликается с Пушкиным и Лермонтовым». — «Так это же настоящая жемчужина украинской поэзии! Смотри, друже, не забывай своего таланта!» — воскликнул Т. Г. Шевченко, когда автор прочитал ему один из вариантов своего стиха «Дивлюсь я на небо…» при их первой встрече в селе Лихвин на Лебединщине (ныне Сумская обл.) в июне 1859 года. И Тарас Григорьевич собственноручно переписал понравившиеся строки в свой альбом. Впоследствии это дало повод приписать Кобзарю авторство стихов.

А известные теперь строки родились у М. Н. Петренко на живописном правом берегу реки Северский Донец, где доныне находится Святогорский монастырь на белых меловых кругах. В тех краях и родился будущий поэт-романтик, сейчас это город Славянск в Донецкой области.

Юридическое образование юноша получил в Харьковском университете, где по-настоящему увлекся художественной литературой, общался с передовой украинской и русской интеллигенцией, что впоследствии было чревато для него жизненными неприятностями. Духовным отцом поэта-романтика был Григорий Федорович Квитко-Основьяненко (1778-1843), выдающийся украинский литератор, культурный и общественный деятель своего времени.

Большая часть недолгой жизни и юридической службы М. Н. Петренко прошла в уездном Лебедине Харьковской губернии (ныне Сумская область), где он умер и был похоронен.
До наших времен песня «Дивлюсь я на небо…» дошла в обработке украинского композитора В. И. Зарембы (1833-1902). Она даже звучала из уст летчика-космонавта СССР Павла Романовича Поповича во время его полёта в космоса в 1962 году.
Небогатыми были прижизненные публикации поэта-романтика, многие его произведения были утеряны, а имя потрёпано хаосом минувшего XX века. В сборник переводов на русский язык «Песни Украины» (1898 г.) украинский поэт-демократ Павло Грабовский включил и стихотворение Михаила Петренко:

Смотрю я на небо и тихо мечтаю:
Зачем я не сокол, зачем не летаю?
Зачем, щедрый боже, ты не дал мне крыл?
Надзвёздные тайны я все бы открыл.

Взлетел бы к тебе я, подальше от света,
Искать утешенья, томясь без привета,
Душой обновиться в сиянье лучей,
В раю твоем, скрытом от смертных очей.

Суровая доля меня не голубит,
Как мачеха сына чужого не любит,
А люди… не видел я ласки от них…
Кто в мире лелеет детей неродных?

От жалкой юдоли, окутанной мглою,
Душой возношусь я над грешной землею,
От муки гнетущей минутку одну
В обители тихой твоей отдохну.

Данный перевод Петренковских стихов был впервые напечатан в «Избранных произведениях» П. Грабовского в 1951 году.
Во второй половине XIX века появилась ещё одна песня поэта-романтика «Ходить хвыля по Осколу» («Недуг»):

Ходить хвиля по Осколу,
Аж на берег скаче.
Ходить голуб по бережку,
По голубці плаче.
Хвиля вдариться об берег. —
Берег зеленiе
Як загуде сизий голуб —
Аж серденько млiе.
Гудiв, гудiв сизий голуб
Та й став воду питии:
Хотiв, бідний, всое горе
Водою залити.
Покотилась буйна хвиля
На жовтий пісочок,
Пропав-пропав сизокрилий
Сизий голубочок.

Только спустя почти сто лет удалось разыскать вышеприведенный текст, который был записан на Киевщине и впервые опубликован в «Этнографических материалах» за 1899 год. Так авторская поэзия обогатила народный фольклор, а он, в свою очередь, сохранил авторские источники.

В 2007 году исполнилось 190 лет со дня рождения М. Н. Петренко (дата и месяц рождения неизвестны). А в 2005 году, в Сумах, в издательстве «Казацкий вал» была издана небольшая книжица (88 страниц) «Дивлюсь я на небо…» — монографическое исследование о жизни и творчестве украинского поэта-романтика Михаила Петренко. Автором её является Виктор Афанасьевич Скакун, член национального Союза писателей Украины. В книге впервые в украинском литературоведении рассказывается о творческом и жизненном пути полузабытого поэта. В основу исследования положены архивные, а так же иные малоизвестные источники. Книга выпущена на украинском языке к 200-летию основания Харьковского университета имени Карамзина тиражом всего 200 экз.
В том же 2005 году, в канун празднования 350-летия основания города Сумы, я познакомился с автором исследования о Петренко — В. А. Скакуном, писателем-сумчанином. Подарив мне свою редкую книгу, он просветил меня и «вооружил» знанием, которым я и поделился здесь с читателями «Звонницы». Надеюсь, что теперь возрожденное имя поэта слобожанского края будет известно и белгородцам.

Читайте также:  Лечение варикоцеле народными средствами домашних условиях

Источник

Народный стих на украинском

СОNТRА SРЕМ SРЕRО! (Без надії сподіваюсь!)

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Ви знаєте як липа шелестить

Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли рида од щастя соловей
І заглядає сонце під повіки
У тишині задуманих алей.

Люблю, коли блукає місяць в травах,
Хатини білить променем своїм
І п’є тепло ночей ласкавих,
А на лугах пливе туманів дим.

Весна вдягла у зелень віти в дуба,
уже курличуть в небі журавлі.
Люблю весну, та хто її не любить
на цій чудесній, радісній землі!

Так ніхто не кохав

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки.
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки.

В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною.
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки.
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки.

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі.
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі.

Якби зібрати з неба всі зірки
і всі сонця з усіх небес на світі,—
моя любов горітиме яркіш
за всі сонця, на тисячі століттів.

Якби зірвать квітки з усіх планет,
що вітер їх під зорями колише,—
моя любов пахтітиме міцніше
над квіти всі, крізь років вічний лет.

Якби зібрать красунь усіх віків,
повз мене хай ідуть вони без краю,—
Марії я на них не проміняю,
ні одній з них не вклониться мій спів.

З яких зірок злетіла ти сюди,
така ясна, що спів про тебе лине?
Світи ж мені, світи мені завжди,
над зорі всі, зоря моя єдина!
__________________

Ще в дитинстві я ходив у трави,
В гомінливі, трепетні ліси,
Де дуби мовчали величаво
У краплинах ранньої роси.

Бігла стежка вдалеч і губилась,
А мені у безтурботні дні
Назавжди, навіки полюбились
Ніжні і замріяні пісні.

В них дзвеніло щастя непочате,
Радість невимовна і жива,
Коли їх виводили дівчата,
Як ішли у поле на жнива.

Ті пісні мене найперше вчили
Поважати труд людський і піт,
Шанувать Вітчизну мою милу,
Бо вона одна на цілий світ.

Бо вона одна за всіх нас дбає,
Нам дає і мрії, і слова,
Силою своєю напуває,
Ласкою своєю зігріва.

З нею я ділити завжди буду
Радощі, турботи і жалі,
Бо у мене стукотить у грудях
Грудочка любимої землі.

Мріють крилами з туману
лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка
в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо,
не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,
Лоскотали марево золотим сузір’ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

А роки йдуть, вперед крокують

А роки йдуть, вперед крокують
Вже молоді літа не ті.
Недоберу чого бракує
В моїм щоденному житті.

І тіж веселі майські ночі
І тіж весняні теплі дні
І не умер ніхто з рідні
Та деж другії карі очі.

Та молоді слова дівочі
І де усмішка із лиця
Та де горячі поцілунки
Й з моїм споріднені серця.

Источник

Стихи про Украину на украинском языке

Привітний і світлий наш сонячний дім,
Як радісно й весело жити у нім.
Тут мамина пісня і усмішка тата.
В любові й добрі тут зростають малята.
Дзвінка наша пісня до сонечка лине:
«Мій сонячний дім — це моя Україна!»

Де у світі кращі гори,
Де таке повітря свіже,
Де шумлять так гарно бори,
І хвилює спіле збіжжя?
Де ясніше сонце світить,
Де гарніше зорі сяють,
Де ж миліше пахнуть квіти,
Як у нашім любім краї?

Читайте также:  Народные приметы сорока кричит на крыше

ДОБРИЙ ДЕНЬ, МАТУСЮ УКРАЇНО (Пісня)

ЯК ТИ ЛЮБИШ УКРАЇНУ

— Як ти любиш Україну,
Мій маленький друже?
— Нашу рідну Україну
Люблю дуже, дуже!
— З Україною нікого
В світі не боюся.
І щоранку я до Бога
За неї молюся.
Щоб була щаслива, дуже,
Щоб була багата.
Я люблю її так дуже,
Як маму і тата.

УКРАЇНА МОЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ

Україна моя починається
Там, де туга моя кінчається,
Край дороги, як пісня чаїна,
Починається Україна.
Україна моя починається
Там, де палуба грізно хитається,
Там, де в клекотах Чорного моря,
Б’є панцерник у царство горя.
Україна моя починається
Там, де панство навіки кінчається,
Де смереки у вільних Карпатах,
Як ракети, стоять на чатах.
Україна моя починається
Там, де доля моя усміхається,
І, як небо, як даль солов’їна,
Не кінчається Україна.

Дівчина-калина
В білому віночку
Вийшла із хатини,
Стала на горбочку.
А як заспівала
Солов’їно-дзвінко —
В лісі розстеляла
Килими з барвінку.
Золотила ниву,
Голубила небо,
Дітвору щасливу
Кликала до себе.
Кличе всіх щоднини
До краси і згоди
Пісня України,
Що єдна народи.

Я ДИТИНА УКРАЇНСЬКА

Наш герб — тризуб,
Це воля, слава й сила;
Наш герб — тризуб.
Недоля нас косила,
Та ми зросли, ми є,
Ми завжди будем,
Добро і пісню несемо
Ми людям.

Вітер весняний на площах
Стяг український полоще,
В прапорі – просинь небесна,
Золото поля чудесне.

Різні в світі є країни,
Різні люди є у світі,
Різні гори, полонини,
Різні трави, різні квіти.
Є з усіх одна країна,
Найрідніша нам усім,
То — прекрасна Україна,
Нашого народу дім.
Там шумлять степи безкраї,
Наче вміють говорити,
Там ясніше сонце сяє,
Там солодше пахнуть квіти.
Різні в світі є країни,
Гарні є і є багаті,
Та найкраще в Україні,
Бо найкраще в рідній хаті.

Перше наше слово з нами повсякчас,
Мати-Україно, ти одна у нас!
Ниви і діброви, і садів окрас —
Рідна мати Батьківщино,
Ти ж одна у нас!
Хай же мир і дружба поєднають всіх,
І дзвенить дитячий безтурботний сміх.
Нам зоріє доля світла і ясна.
Рідна мати Батьківщино,
Ти ж у нас одна!

Дужче і дужче кругом
Пісня гримить солов’я.
Гори мовчать над Дніпром
Це — Україна моя.
В небі шумлять літаки,
Коні залізні — в полях.
Гордим розливом ріки
Цвіт весняний по садах.
Світлі ідуть матері,
Зір їх красою сія.
Сонце і пісня вгорі,
Це — Україна моя.

Ще малий, але ж сміливець —
Сам біжить у гай.
Ти, мій хлопче, українець —
Те запам’ятай.
Ще мала, а по барвінок
Вже ходила в гай.
Ти, дівчатко, українка —
Тож не забувай.
Вирина стежина рідна
З теплої трави.
Мати наша — Україна,
Не забудьте ви.

Одна Батьківщина, і двох не буває,
Місця, де родилися, завжди святі.
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.
У рідному краї і серце співає,
Лелеки здалека нам весни несуть.
У рідному краї і небо безкрає,
Потоки, потоки, мов струни, течуть.
Тут мамина пісня лунає і нині,
Її підхопили поля і гаї.
Її вечорами по всій Україні
Співають в садах солов’ї.
І я припадаю до неї устами,
І серцем вбираю, мов спраглий води.
Без рідної мови, без пісні,
Без мами збідніє, збідніє земля назавжди.

Поддержи Бугага.ру и поделись этим постом с друзьями! Спасибо, друг! 🙂

Источник

5ded217c22adc

Тату мій! уже піввіку нині,
Коли ти загинув у війні,
Так усе змінилося в країні,
Ти гадаєш, що пізнав би? ні!

Те чим ви пишалися, любили,
Навіть перемогу вже саму,
Різні невігласи так зганьбили!
Батьківщину хочуть розітнуть!

Так що батьку, як би ти піднявся,
Подивився б зараз навкруги,
Ти б у людях так розчарувався!
Бо свої ще гірш, ніж вороги!

Люди ті,.що ви їх врятували,
І поклали на війні життя,
Обеліски вже демонтували,
Бач, яке напало забуття!

Чи не швидко загубили пам’ять
Про Майданек і про Бабин Яр?
Може будуть ще й фашистів славить?
Господи, зніми з душі тягар!

Хоч маленьку маю я надію:
Переможе все ж здоровий глузд,
Забувать історію не смієм!
В ній святої Перемоги дух!

5f29256f57fc8

5f2bade34cc58

Я мрiю доторкнутися до тебе
Мiй сон, промiння чистоi зорi
Дарую я тобi свое натхнення
Як зiрку,що горить в пiтьми
Моя любов до рiдноi краiни
Як пiсня колисковоi дитинi,
Яку спiвае мати у ночi,
Мiй край, души в тебе не чаю
Ти свiтла зiронька моя
Тебе всiм серцем привiчаю
Ти ненька рiдна ты земле моя!

© Copyright: Кударенко Елена, 2012

5f456b74e92ca

Не говори печальними очима.

Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола.
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!

5f456b74e92ca

5f456b74e92ca

5f9c53d458fa1

5f456b74e92ca

Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?

5f456b74e92ca

Не вимовлю ні слова. Помовчу.
А дощ іде. А вітер хилить клени.
На серці так бентежно — до плачу.
Присядь, кохана, ближче біля мене.

Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить,
Як шелестить, кипить травнева злива?
Увесь наш вік — одна жагуча мить,
Я б так хотів, щоб ти була щаслива!

Читайте также:  Народные костюмы народов чувашии

Нехай не ятрять прикрощі душі,
Нехай квітує щирість поміж нами…
Присядь. Послухай. Шелестять дощі
Про те, чого не вимовиш словами.

5ded217c22adc

Не нагадуй про перше кохання,
Хоч було воно дуже давно,
Скільки вилито сліз до світання!
Ти не знав і тобі все одно!

Як побачу здалека на розі,
Серце тьохка, тріпоче, як птах,
І вертала додому в тривозі,
Щоб ти смутку не бачив в очах.

Я була дуже горда дівчина,
З тих, що душу високо несе,
Якщо мене полюбить хлопчина,
Лише він скаже перший усе!

Скільки літ відтоді промайнуло,
А неначе учора було,
Не розпитуй мене про минуле,
Що було, вже давно загуло!

Тобі дякую, Господи, Боже,
Моє серце лиш Ти захистив!
І завжди Ти мені допоможеш,
І в житті додаєш мені сил.

5f456b74e92ca

5f9c77608bf52

5f456b74e92ca

ЯК ТИ ЛЮБИШ УКРАЇНУ

— Як ти любиш Україну,
Мій маленький друже?
— Нашу рідну Україну
Люблю дуже, дуже!
— З Україною нікого
В світі не боюся.
І щоранку я до Бога
За неї молюся.
Щоб була щаслива, дуже,
Щоб була багата.
Я люблю її так дуже,
Як маму і тата.

5f456b74e92ca

Не чіпляйтеся за минуле…

Не чіпляйтеся за минуле,
Не живіть образами,
Згадуйте хороше,
Нікому не заздріть.
Все, що небом Вам послано,
Приймайте як належне,
Все, що зроблено — на краще.
Як би не було складно,
На долю не ремствуєте,
Кожна мить будьте щасливі,
Та інших не судіть
За їх слабкості часті.
За улюблених боріться
Богом даними силами,
Не скупіться На слова,
Будьте ніжними з милими.
Як же просто жити радісно!
Захоплюйтеся заходами,
І закохуйтеся усією пристрастю
В життя свою смугасту…

5f456b74e92ca

5e0b75445d211

5ded217c22adc

Так багато зустрічаю
Жебраків, убогих,
Але ще я помічаю:
Не згадують Бога!
Але ж Він життя дає нам,
Ще й гріхи пробачив!
А ви Його знов клянете,
Як сліпці неначе!
Закликаю всіх: зверніться
До Нього в молитві!
Не грішіть вже! Зупиніться!
Досить вже загиблих!

5f456b74e92ca

5deabab501449

І знов підйом, знов треба встати.
На серці — спогади сумні.
Хлопчині знов наснилась мати,
Як німці страчують її.

А день новий несе страждання,
Проймає тіло біль страшний.
Із вуст зірвалось запитання:
«Чому я, Боже, ще живий?

Я кожен день терплю тортури,
Мене катують лікарі.
Пускають кров, дають мікстури,
Ножами ріжуть на столі.

Померли вчора Влад та Рая.
Щасливі. Мабуть, вже в раю.
А я живий! А я страждаю!
Так забери мене, молю.

Терпіти біль не маю сили!
Тут кожен день лунає плач. ».
І знов в барак змарніле тіло,
Приніс під вечір наглядач.

Страхіття дня тепер позаду,
Ніч принесла на крилах сон.
І знов прийшла до нього мати,
У неї коси, наче льон.

Благав малюк: «Матусю, мила!
Ти забери мене у рай!».
Вона, лиш пальцем погрозила,
Злетівши геть за небокрай.

Скінчилась оберега ночі,
І день страшний вступив в права.
Відкрив хлопчина карі очі,
А сил підвестися нема.

«Вставай. Ти вільний. Чуєш, сину?
Фашист розбитий в пух і прах!».
«Ти хто?»-, спитав його хлопчина.
Солдат всміхнувся,- «Я — казах.

Зі мною Боз, з Таджикистану,
Гліб — білорус, Вано — грузин,
Сергій та Ігор — росіяни,
Та з України Северин.

Вставай!». А встати сил немає.
Малий підвівся та упав.
«Тримайся, хлопче! Так буває.».
Солдат його на руки взяв.

У цей святий, щасливий ранок
Сміялось сонце за вікном.
Ум’яв хлопчина на сніданок
Солодкий пряник з молоком.

5f456b74e92ca

5ded217c22adc

До Тараса Григоровича Шевченка

(Посвящения известным лицам).

Гей, Тарасе, піднімися,
Та навкруги озирнися,
Подивись на неньку Україну,
Скажи: «люди, схаменіться,
не повинно так робиться,
нащо землю рвете на частини?»

Мабуть, ви усі забули,
Як панам тут добре було,
І як люд нещасний гинув усюди?
Якщо ви забули панство,
То згадайте хоч козацтво,
Скільки билися із турком люди!

Іще в людства на світанні
У священому Писанні
Бог звертався до людей зі словом,
Щоб єдине не ламати,
Не буде де сили взяти,
Так згадаймо зараз ту промову!

Що,мовчиш,Тарасе, милий!
Чи немає більше сили,
Бачити, як бідний люд страждає,
Нащо іншому рить прірву?
І того з корінням вирвуть,
Хто себе за пана тут вважає?

23310 1

ДІВЧИНА ІЗ ДОНЕЦЬКА

5e10e9f28213f

Але якщо чесно, вже заїб*лась втрачати,
Долі удари сильніші ударів Чака
Норріса. Тут зламається кожен.
Можна їй трошки щастя, Господи, можна?

Бо час утікає, зникає піском крізь пальці,
І серце вмирає, тьмяніє із часом кристал. Цей
Вимір жорстокий із ніжними та слабкими,
Келих із болем випустив з лап. Кинув.

На голови Сатана тим, хто живе по правді,
Хто не живе так – у слуги собі побрав тих,
Хто підставляє щоку – таких б’ють жорсткіше,
Годі тут сподіватися на щось інше.

Годі тут сподіватись на щось ліпше,
Допоки за нею їде небесний ліфт ще.

Вона стане сильнішою. Хіба у неї є вибір?
Пофіг, що бл*дських думок витанцьовує вихор.

Пофіг, що градами сльози вмивають землю,
Що злі язики автоматними чергами стелять.

Боронь її Боже, фею із Чорного міста,
Де, мов піраміди під Сонцем стоять террикони,
Де мороку море, де справедливості мізер,
І вдалечінь тікають блакитні вагони.

Вона за вагонами в небо, у край дитинства,
Яке продала за «Саммерсбі» й синій «Вінстон».
У місто байдужих, туди, де каштани, де Шева.
Те, що нещасна, зовсiм не значить дешева.

Серед усмішок, що хочуть лиш крові та плоті,
Згадує тих, хто пішов, а також тепло тих,
Якi були поруч, коли затягало небо
Димами та пилом, коли розривались комети.

Коли гриміли громи, Перунові раті,
Ішли, щоби жити, ішли, щоби помирати.

Хтось стрiв там початок, а хтось знаходив кінець там.
Боронь її Боже, дівчинку із Донецька.

Источник

Adblock
detector